меркне, ми знову зійдемося на цьому місці та й підемо додому разком. А що вистріляємо тут складати.
Нарізали вони примітку на дубові та й розійшлися.
Думав-же старий стрілець, що Левень заблудиться в лісі, а вийшло не так. Як звечоріло, приходить він до дуба, приносить за плечима одну козу, що вистріляв за день. А Левень лежить уже під дубом, козу й кабана поклав біля себе. Здивувався собі старий, а далі й каже:
— Дорога далека нам додому, добре-б було оце зварити вечерю та підгодуватись, коли-ж на лихо й вогню забув узяти з собою. Бачиш, сину, десь вогонь горить — збігай, попроси.
А син і каже:
— Вславили тату, тебе люде, як старого стрільця. Як-же воно сталося, що виряджався ти на полювання та й забув вогню з собою взяти? —
Подивувався собі, одначе послухався батька й пішов добувати огню.
„Звідтіля вже не вертатись йому“, — подумав старий стрілець і пішов додому.
Приходить Левень до вогню, аж там сидить сім братів, сім велетнів, вечерю варять. Перед ними великий-великий казан, а в ньому киплять сім оленів.
Левень скинув шапку, поздоровкався, став прохати вогню. А велетні радяться між собою:
— О, це нам і ласощі до вечері будуть: коли його краще з'їсти тільки — чи зараз, чи після вечері?
