Випитала про того коника у Велетня на тихій розмові, а як поїхав він з дому, все Княженкові переказала. Живе мати цього коника в дев'ятому царстві, у глибокому морі. Один раз на рік, у такий-то четвер, виносять її хвилі на беріг лоша приводити. Тоді багато до моря набігає всякого звіра. Тільки кобила приведе лоша теє, звірі його розривають, а кобила знов у море тікає. Цей рябенький коник од тієї кобили. Велетень одняв його од звірів, тільки ото вони ногу йому покалічили.
Княженко й каже:
— Поїду добувати й собі такого коника.
Попрощався й поїхав.
Довго їздив Княженко по світу, все питався, де теє море. Найшов таки старого чоловіка, що знав про все. Розказав той чоловік Княженкові і де теє море, і коли той четвер, що вийде кобила з води лоша приводити, ще й пораду добру дав:
— Візьми ти з собою — каже — всякого м'яса багато. Як позбігаються до моря звіри, щоб лоша теє розривати — то ти й кинеш їм те м'ясо. Будуть вони теє м'ясо їсти, а ти мерщій на лошатко та й тікай.
Приходить Княженко до того моря, а там уже всякого звіра багато. Сидить над морем, дожидає. Коли виносять хвилі на беріг кобилу. Породила вона рябеньке лоша та й мерщій назад. Тоді Княженко став кидати між звірів м'ясо. Кинулись звірі до м'яса, аж б'ються, а Княженко на лоша та й був такий.
