— Ну, то прийшов-же до нас в гості мій брат найменший.
Потім пішла й вивела брата.
Дуже радий був Чорний Орел своєму гостеві, вітав його, як рідного, жити в себе оставляв. Княженко жити не остався, — погостював у нього тиждень та й виряджається другу сестру одвідати. Розказав йому Чорний Орел шлях до свого брата, дав коня й зброю. Попрощався Княженко та й поїхав. Тільки виїхав він у степ, коли на дорогу вибігла Коза та й не пускає їхати далі.
Кінь хоче її обминути, а вона не дає. Зняв Княженко рушницю, стрельнув на неї: рушниця в дрізки розлетілася, кінь упав мертвий, а сам він так забився, що насилу з землі встав. Дивиться, Кози вже немає. Пішов далі пішки. Минув сім степів і дійшов до другого Чорного Орла.
Як було в найменшої сестри, — так само і в середульшої. Погостював він там тиждень, взяв у Чорного Орла другого коня й рушницю і поїхав одвідувати найстаршу сестру.
Виїхав в степ. Знов на дорогу вибігла Коза та й не пускає. Зняв рушницю Княженко, стрельнув. Теж саме: рушниця розлетілась в дрізки, кінь упав мертвий, сам забився, що насилу з землі встав.
Пройшов пішки сім степів, прибув до найстаршої сестри, що була за третім Чорним Орлом. Як було в перших двох сестер, так і тут. Погостював Княженко тиждень та й виряджається в дорогу.
Виряджаючись і каже Чорному Орлові:
