— Десь ти, сестро, сама на хвилинку не спочила та все за мене клопоталася.
Далі й питається Княженко у сестри:
— Як живеться тобі, сестриченько, на чужині в самотині?
— А добре, братику, — каже, — чоловік мене любить і жалує, тільки він ревнивий.
Далі подумала та й каже:
— Оце я жду, не дождуся його та й боюся: як прилетить він, тричі увесь світ обкруживши, не буде тебе зразу впізнавати, то ще й стріляти згарячу стане. Сховаю я тебе на той час. А перегодом сама скажу йому.
Як стало вечоріти, сховала вона брата в далеку кімнату. Зашуміло, загуло надворі, в будинок влетів Чорний Орел. Крила з нього спали, і він став чоловіком.
— Щось тут чоловіком чужим пахне! — крикнув він сердито на жінку. — Признавайся, хто сюди приходив?
— Хто-б же сюди приходив, коли сюди й птиця не долітає. Ти по світу літаєш, між людьми буваєш, то тобі й пахне чоловічим духом.
А трохи перегодом і каже йому:
— Щоб ти зробив, коли-б прийшов до нас мій старший брат?
— Набив-би й прогнав.
— А коли-б середульший?
— І йому було-б теж.
— Ну, а коли-б найменший?
— Найменшому був-би радий, більше як рідному братові.
Тоді жінка й каже:
