Довго мандрував він світами, поки вийшов на степ. На тому степу трава до пояса, а скоту пасеться — й краю не видно. Підійшов він до чабанів розпитує:
— Чиї це степи, чий скот на них пасеться?
— Все це — кажуть — Чорного Орла.
— А сам він далеко? — питає. — Мені треба до нього.
— Дорога не близенька.
Потім стали розказувати…
— Підеш прямо та й прямо. Буде другий степ, а на ньому табуни коней. Минай, іди далі. Потім буде третій степ, а на ньому отари овець. Теж минай. Далі будуть качки, гуси, кури. Пройдеш сім степів, тоді будуть тобі будинки Чорного Орла. Як будеш доходити до чабанів, признавайся до них. Вони тебе напоять і нагодують, бо вся та худоба, що стрінеш по дорозі, все то — Чорного Орла.
Довго йшов Княженко степами; як доходив до чабанів, признавався до них, вони його поїли, годували й на дорогу харчів давали. Пройшовши сім степів, тоді побачив великі будинки Чорного Орла. Пішов туди. Увійшов у будинок, бачить — його найменша сестра.
Зраділа сестра, не знає, як краще брата шанувати. Далі й каже:
— Я на тебе, братику, й не надивилась-би, з тобою не наговорилася, та шкода мені томити тебе, бо ти й так в дорозі стомився: іди в кімнату, лягай спочивати.
Одпочив брат, встає; а вже йому стоїть і вода вмитися, і рушник втертися, на столі — їсти й пити. Княженко й каже:
