— А хіба-ж я тобі не казав, що втече, — одказує той.
— То ти вмисне зробив так?
Велетень до нього.
— А ти нащо людей їси?
— То що, як їм? От і тебе зараз із'їм.
— А ну-ж, ну! — каже Побратим.
Кинувся до нього Велетень, хотів уже з коня стягати.
Коли це як не зашумить кий над головою, як не огріє Велетня по лобі, аж каганці йому посвітились.
Озирнувся кругом — немає нікого.
— Що за диво?
Потім знов до Побратима.
— Таки з'їм тебе!
Зашумів знову кий: та раз, другий його по голові, аж поточився. Став велетень та й дивиться.
— Та що це воно за мара така, що б'ється так дуже?
А Побратим до нього:
— Ото, — каже, — як не одвяжешся, то й буде бити, поки й дух з тебе виб'є.
— Та ну? — каже.
— А ти-ж думав як! Ото йди собі геть за доброї чести.
— Е! — каже Велетень, — коли так, то краще й поїду собі.
Свиснув на коня та й повернув назад.
Їде з красунею Акулян Побратим, а поруч з ним Лицар. Вже недалеко Побратимові й
