— Товаришу, вже день надворі. Вставаймо!
Той прокинувся, глянув та й знову каже:
— Ні, і це ще не день надворі, — це красуня Акулян вийшла на рундук, бо в світлиці душно. Спімо. Ще до ранку встигнемо заснути.
Кріпко заснув Побратим. Був-би й ранок проспав, коли-б Лицар не розбудив його. Розбудив Лицар та й каже:
— Придумав я таке: я зроблюся черевиками, а ти понеси їх продавати до красуні Акулян. Оддаси їй ті черевики приміряти, а сам мерщій тікай од палацу та й не озирайся. Що буде, — побачимо.
Перекинувся Лицар в черевики, а Побратим взяв їх і поніс до палацу. Побачив він прислужницю та й каже:
— А понеси оці черевики Акулян, хай прибує.
Наймичка понесла черевики до Акулян, а Побратим мерщій за браму, на коня та хода.
Прибула Акулян ті черевички — прийшлися, як вилиті.
— Оці черевички по моїй нозі, — промовляє Акулян, — хто-ж це їх добув мені?
— Там чоловік приніс, стоїть надворі, — одказує наймичка.
Вийшла Акулян на рундук, щоб глянути на того чоловіка, та й не зчулася, як ті черевички підняли її вгору; підняли та й понесли з палацу. Спустили додолу далеко од палацу, де їхав собі Побратим. Черевики з неї спали та й зникли. А там стоїть Лицар та до Побратима осміхається.
