— Хоч п'ять бери, — кажуть.
— Ні, мені одного треба.
Помінялись. Взяв Побратим барана, поїхав, а чабани радіють, рушницю роздивляються.
Коли дивляться — вовк схопив в отарі найкращого барана й подався скільки видно.
Чабани й кажуть — коли досягне ця рушниця до вовка, то кращої за неї не знайти.
Взяв один її, націлився на вовка й стрельнув. Так вовк і перекинувся й барана випустив.
А сама рушниця розлетілася в дрізки.
Їде Побратим, коли його знову наздоганяє Лицар. Наздогнав та й каже:
— М'ясо ми будемо мати, треба роздобути ще хліба та соли.
— А де-ж ми його без грошей візьмемо? — питає Побратим.
— Добудемо і без грошей, — каже Лицар. — Я перекинусь в золотий гребінчик, а як будеш їхати селом, то ти у дівчат виміняєш на нього хліба та соли.
Їде Побратим селом, держить в руці золотий гребінчик; так він у нього й виблискує на сонці. Позбігалися дівчата з вулиці та так на той гребінчик задивляються.
— От — кажуть — коли-б нам такий гребінчик!
Далі одна й питає:
— Може продали-б, дядьку, отого гребінчика.
— Купуй, то може й продам.
