Вийшов він на шлях та й журиться, де йому шукати тієї красуні Акулян. Дивиться — назустріч йому їде якийсь Лицар. Кінь під ним, як сокіл, зброя сяє і сам молодий та хороший. Поздоровкався він до Побратима та й питає:
— Куди йдеш, чоловіче добрий?
А Побратим:
— Питай ти мене, коли я й сам не знаю. — Потім і розказав йому, хто він і що йому треба зробити.
Послухав його Лицар, а далі й каже:
— Тяжко знайти ту красуню Акулян, і самому тобі ніколи її не добути. Потоваришуємо з тобою та вкупі поїдемо — я допоможу тобі.
Глянув на нього Побратим та й каже:
— Як-же мені потоваришувати з тобою, коли ти багатий, а я бідний, — ти будеш конем їхати, а мені не зійти з тобою пішому.
— Помиримося, — каже, — а як будеш мене слухатись, то й у тебе все буде.
Потоваришували.
Один конем їде, другий іде піший. Тоді перший сідає на коня, а той іде піший. Так і міняються. Дивляться — сидять пастухи. Лицар і каже.
— Зараз будеш мати і коня й рушницю та ще й одежу. В їх цього багато, то вони й жалкувати не будуть.
— Як-же це буде? — питає Побратим.
Лицарь і каже:
— Я перекинусь в дорогого собаку та й буду бігти за тобою. Пастухи люблять добрих со-
