— Отам і там — розказав Велетень. Тоді Побратим взяв тую скриньку та й пішов додому.
Прийшов він додому та як випустив скот із скриньки, то батьки його відразу й побагатіли. Пожив з ними два тижні, а потім попрощався й пішов од них.
Приходить до Велетня, а той саме спочиває по обіді.
— Ну, тепер їж мене! — каже Побратим.
Велетень глянув на нього та й каже:
— Дуже ти в дорозі пилом припав. Піди викупайсь, тоді приходь.
Викупався Побратим, знову приходить.
— Викупався вже — їж!
А Велетень знову:
— Піди, — каже, — краще викупайся.
Пішов Побратим, викупався знову, вишарувався добре, приходить.
— Тепер добре вимився, — каже, — хоч якому панові, то можна їсти.
А Велетень позіхнув та й каже:
— Та воно мені щось і їсти не хочеться. Загадаю я тобі одно діло. Як зробиш, то й зовсім на волю пущу.
— А що-ж ти мені загадаєш?
Велетень і каже:
— Єсть на світі дочка в Сонця, красуня Акулян; як через рік приведеш ти до мене ту красуню, тоді не буду тебе їсти.
— Добре, — каже, — піду.
Вийшов од нього та й пішов, куди очі бачать.
