третім разом стало так, Чорний Орел став виказувати своєму Побратимові.
— Який-же ти, мій Побратиме, та нещирий! Я тобі кажу всю правду, а ти од мене криєшся. Чому не скажеш, який на душі в тебе смуток? Може-б я поміг тобі, а не поміг, то хоч розважив-би.
Тоді Побратим розказав йому все.
— Тільки — каже — побачу я оці могилки, то й зразу згадаю про свого батька та матір. Може, думаю, й вони десь повмирали.
Тоді Чорний Орел і каже:
— Бачу я, що хочеш ти додому. Шкода мені за тобою, та нехай уже так і буде. Їдь, коли хочеш, а я тебе так одарую, що буде за чим жити й тобі, й твоїм батькам.
На другий день виряджає Чорний Орел свого Побратима в дорогу. Виніс йому малесеньку скринечку та й каже:
— Не одчиняй цієї скринечки, поки не дійдеш додому. А дома одчиниш та побачиш, яке добро там заховано. Тільки — ой гляди-гляди — дорогою не одчини, бо тоді загинемо і ти, і я. Попрощавсь Побратим з Чорним Орлом, взяв ту скринечку та й пішов.
Іде він степом та й думає: наобіцяв мені Чорний Орел всякого добра, а дав цю маленьку скринечку. І що-б було тут такого дорогого? І взяла його велика охота заглянути в ту скринечку. Сів він на шляху та й думає: прочиню ось я цю скринечку трішечки та хоч в щілинку гляну, що там сховано.
