Повечеряли добре, полягали спати, а вранці повставали та й стали виряджати хлопця до Чорного Орла.
— Як підеш ти, — кажуть вони, — то не звертай з дороги, йди прямо та й прямо. Побачиш муровані стіни та залізну браму — там і живе Чорний Орел. Тільки так не пройти до нього: на його подвір'ї багато собак лютих, то щоб не розірвали. Ми зробимо так: обкладемо тебе м'ясом, а зверху обгорнемо в овечу шкуру. Собаки нападуть на тебе, обірвуть шкуру, похватають м'ясо, а ти тікай тоді мерщій в Орлів будинок.
— Та ще скажемо тобі от-що: як підійдеш до залізної брами, то скажи — не забудь, „добри-день!“, а то брама не розчиниться.
Подякував хлопець чабанам та й пішов.
Іде він та й іде, з дороги не звертає, коли так стоїть мурована стіна й залізна брама. Підійшов хлопець до брами та й промовляє:
— Добри-день!
Залізна брам й розчинилася. Увійшов на подвір'я, а до нього так і кинулася сила собак. Порвали на ньому овечу шкуру, розхватали куски м'яса та й почали їсти. А хлопець тим-часом мерщій побіг до будинку, став перед дверима та швиденько: „добри-день!“
Двері одчинилися і вів пішов у будинок.
А в будинкові — багато світлиць. Кожна прибрана хороше-хороше аж сяє. Обійшов він по всіх світлицях — нема нікого. Сів та й дожидає. Як стало смеркатись, надворі загула
