зяттям оддастеся справі авіяції“. Закликав поширювати свою роботу в школі і в селі, учитися, набирати членів, поширити в селі осередок допомоги авіяції. Обіцяв держати з ними звязок, допомагати всім, чого буде треба. Радив тепер-же накреслити план дальнішої роботи. Андрій відразу загорівся:
— Далі, я гадаю, нам треба збудувати справжній аероплан.
Всі засміялись.
— Ого, куди вхопив!..
— Аероплан, не аероплан, а планер, я гадаю, ви могли-б тут збудувати, — промовив літун.
— Планер! Планер! — загули збори. — Щоб літати, як Яковчук!
— Стійте, — спинив усіх Матвій, — будувати, то будувати, але з чого ми будемо будувати? На які кошти?
Всі примовкли.
— Справді. Це питання цілком слушне і його треба уважно обміркувати, — сказав товариши Микола.
Далі товариш Микола запропонував, щоб хто-небудь із членів гуртка списав усю роботу гуртка коло моделі, всі пригоди, які довелося пережити гурткові, й одіслав у редакцію авіяційного журналу „Повітряна Флота“, що видає його Центральне Правління Т-ва Авіяції та Повітроплавства у Харкові. Зрештою вийняв авіяційні значки і роздав членам гуртка. Дійшовши до маленької Марійки, він спинився здивований.
— Невже й ця дівчинка — член вашого гуртка?
