Андрій стояв осторонь, як чужий, чогось невеселий, задуманий.
— Я-ж… виписався з гуртка, — стиха промовив він.
Всі якось про це вже й забули були, тепер згадали.
— Як-же тепер? Другого вибирати? Чи може знову приймемо Андрія? Як ти, Андрію?
— Коли приймете знову, то я…
Загули:
— Прийняти! Прийняти! Він усе-ж багато працював коло моделі. Він і моделю догадався як пустити. Прийняти! Голосуйте!
— Заждіть, товариші, — спинив їх Петро, — Андрієвої заяви ще не розглядали наші загальні збори і коли він зараз зречеться її, то нам не треба буде й голосувати, я так гадаю.
— Правда, — загули, — сідай, Андрію, на своє місце та більше так не роби!
Андрій, червоний і радісний, швидко сів на своє місце.
Одчинили збори. За почесного голову обрали товариша Миколу. Вітали його бурхливо, радісно. Подякувавши за честь, товариш Микола, сказав промову, коротеньку, але щиру й гарячу. Він казав, що сьогоднішній день для нього справжнє свято, що в нього зростає певність і віра у розвиток, у велике майбутнє авіяційної справи у нашому краї, коли він дивиться на ці молоді, ще дитячі, завзяті обличчя. Казав: „коли ви, діти, змогли вже в своєму селі порушити між дорослими селянами цю великої ваги справу, що-ж зможете ви зробити тоді, коли набудете сили й знання й коли з такою любов'ю й зав-
