Схопились з місця, — всі на майдан, попіднімали голови вгору.
Дивляться, шукають у небі очима. Радісно:
— А он-же й він!
— Де? Де? Ага! Бачу!
Підлітав аероплан, гуде радісно, весело, бадьоро… Виходять.
Обступили, оточили:
— Ну, як? Ну, що? Дуже страшно?
Петро й мати сміються, точаться, як п'яні:
— Як тепер чудно тут! Немов-би й село не те…
Хтось згадав:
— А соли дідові, мабуть, не купили?
— О, я й забула — єсть.
Передають дідові клунок. Всі до того клунка:
— Гляньте! Справді! Де купували? По чім? Бачте, діду, це-б пішки коли-б ви доплентались до Київа?
Дід подививсь на аероплан, подививсь на клунок, подумав і до людей:
— А чи знаєте, що я вам скажу, люди добрі? Єй-право, мабуть, з цього діло буде!..
Перед тим, як одлітати, літун зайшов у шкільну майстерню. Там зібрався весь авіяційний гурток. Члени гурткової президії, Петро й Матвій, закінчили цієї весни школу і на їх місце треба було обрати инших. Голова гуртка, Петро, одкрив збори. Озирнувся, — нема секретаря.
— Секретар! Де-ж секретар?
