млена, червона, аж пасмо коси вибилося з-під очіпка, а очі сяяли сміливо й весело. До Петра:
— Ну, сину, коли гинути, то гинути разом. Що там не буде, — полетимо!..
— Оце так! Мати з сином… Оце молодиця!
Тимчасом літун заохотив собі на допомогу кілька душ людей, школярів, нашвидку поясняв їм, як треба буде пускати аероплан. До матери й сина:
— Ну, тепер сідайте! Сюди ось… — Вийняв годинника: — без чверти чотири!
Тетяна, сідаючи, весело й схвильовано до людей:
— Ех, хоч раз у житті вирвуся з цього пекла! Прощавайте, люди добрі, не згадуйте лихом!
Кругом загоготіло:
— Це родимий літун! Вона й дівкою була угара!
— Гляньте, то їх прив'язують, чи що-б-то?
— А як-же, щоб часом перекидя не полетіли!
Матір і сина поприв'язували, наділи на голову шапки з довгими ушима, літун дав їм поради, як себе тримати підчас літання, тоді заліз у аероплана, покрутив стернами й крикнув щось механикові. Той декілька разів повернув пропелер… Зашумів двигун, загув ґвинт. Механик з допомагачами вхопили аероплан, держали як дикого, крилатого коня, що поривався летіти…
— Пускати?..
— Заждіть! Заждіть! — наузбіч проштовхувався якийсь дід з мішком під пахвою. Кричить:
