— Та хто його знає… Одні так кажуть, другі инакше. Воно нам, правду кажучи, без діла, то ми не дуже до нього й доскіпуємось. Нам на ньому не літати.
— Ні, громадяни, так не можна ставитись до цієї справи, це діло наше спільне. Це ви так кажете, що мало знаєте, або й зовсім нічого не знаєте про авіяцію. Чув я, як дехто з вас вороже зустріли ваших сільських молодих піонерів, що почали учитися цього діла, і навмисне прибув сюди, щоб побалакати з вами про цю справу. Мені здається, коли ви мене уважно послухаєте, то сами побачите, що авіяція і не така пуста справа, як вам здається, і не така вже далека вам, як ви про це думаєте. Будете слухати мене?
Загули:
— О, а чому не слухати? — просимо дуже.
— Нам треба, щоб з нами говорили.
— Давно вже треба.
Збились тісніше. Ті, що стояли далі, підійшли до гурту. Малеча посідала спереду, на моріжку, дорослі стали стіною. Літун став на аероплані, щоб усіх бачити й почав:
— Перш за все, — запитав він селян, — для чого, на вашу думку, потрібні нам аероплани.
— Звісно для того, щоб воюватись! — одповіли селяни.
— Так, — підтвердив літун, — це правда, авіяція може бути великою й могутньою зброєю
