Вискочив товариш Микола, веселий, несподіваний, мов із неба прилетів. Звіталися.
— Як-же ваша моделя?
Показують.
Якийсь дядько:
— Ану-ну, погляньте, чи ковалівці до чого-небудь здатні, чи, може, тільки їм змії з паперу пускати?
Літун уважно з усіх боків розглядав моделю. Підійшов другий товариш, що коло стерна сидів — здавався з боку страшним — а, справді, таке гарне, симпатичне обличчя, дивиться.
— Робота досить чиста.
Літун.
— Літає?
Всі весело:
— Го-го, ще й як!
Літун накрутив, підняв, кинув: полетіло.
Засміявся літун:
— Чудово! Ніхто не допомагав? До літуна ніякого не звертались за допомогою?
— Ні, ні сами!
— Це навіть дивно, — це дуже рідкий випадок, щоб при таких умовах зразу моделя удавалася. Признаюсь, моя перша моделя не полетіла!
Розповіли йому, як спершу моделя теж не хотіла летіти, як сміялись з них, як потім Андрій догадався, що зробити, усе, як було далі.
— Молодці товариші! Браво! — аж очі засяяли в літуна.
Далі до людей:
— Ну, як-же тепер ви скажете, громадяни, путяще це діло — авіяція, чи це тільки одна забавка?
