— От тобі й наші! Яке втяли!
Инші намагались трохи розхолодити людей:
— Та хіба воно справжнє! Це-ж тільки виграшки дитячі! Цяцька!
— Зробили маленьке, зуміють зробить і велике! — казали инші.
— Не так-то легко зробити велике: ось у мене є маленький хлопчик, Костик. Він у мене оце колись возика зробив. Зовсім похожий на віз. Ану, хай він зробить великий?
— А ось ти робиш великого воза, — а чи зробиш ти отаку птицю, щоб літала, як оце школярі зробили?
Регіт.
— Так бачите… то одна річ.
— Ото-ж бо то й є!
Дід Назар цілу авдиторію зібрав коло себе:
— Ні, браття, це не пустякове діло! Тут усякі плани треба, всякі науки — фізика, граматика… Це тільки інженери колись робили, та й не аби-які інженери! От скажемо: невр… невр… неврюри, стабі-лі-затори… Що це вам, іграшки?
Крутився у натовпі і Латка:
— А як ви гадаєте? — дехто до нього.
Латка очицями сюди, очицями туди, ручками круть-верть.
Хтось голосно:
— Так то воно так, а все-ж це тільки маленьке журавленя. Ні, ви отакого мені журавля зробіть, як от-о… — І височенний дядько
