невинна, як янголь… А, котюго старий… На чотири вітри оженило-б тебе та п'ятий шум. Волос сивіє, а в голові шаліє!..
Платон Гавр. кидається од Федори до Дороша раз із проханням, вдруге з погрозою, далі нашвидку починає вдягати піджак.
Дорош. Ей, швидче, а то втіче.
Федора. Бач — стидно, тікаєш швидче…
Пл. Гавр. Я вам цього не подарую. Я вам покажу… Я зараз до волости піду.
Федора (підвищує голос). У волость. Думаєш, волостю налякаєш. Я і у волості так скажу. Коли ти пан, то якої лихої години причепився до покритки. (Передражнює). Я тобі сорочки справлятиму. А щоб вони погнили тобі, як ти хочеш ними зовсім сироту погубити. (Плаче). Де який чорт — кожне до тебе чіпляється, кожне хоче посміятися з тебе. Це — як покритка, то хоч і у світі не живи божому… Зав'яжи очі, та й у шум сторч головою…
Дівочий гомін наближається до саду. Платон Гавр. одягшися взяв ціпок, намагається йти із саду поважно, нахваляючись на Федору й на Дороша… Але на половині дороги, коли дівчата загомоніли під самим садом, він не видержує, підбирає поли й прожогом тікає.
Федора. А куди ото?.. Бач — як собака зігнувся… Страмно поглянути людям у вічі, тікаєш…
Дорош. Лови! Держи! Аля-ля! А тю-тю!
