ловатеньковій леваді. Ми тобі не будемо бігати за нею.
Дорош (швидко просить). Дядечку, ой, дайте швидче… (Тупотить із нетерплячки). Ой, оддайте швидче, їй-богу-ж, оддайте!
Пл. Гавр. (спокійно). Ага, припекло. Ні, так іди й до батька.
Дорош (побіг). А щоб ви удавилися ним. Жироїд!
Пл. Гавр. Бач, яке кляте. Не шкода було-б оддати, коли-б воно не таке сибірне. Воно не жаль того яблука, дерева жаль, що воно мені знівечить. (Перемовчавши всміхається). Ти ось кажеш, Федоро, добре, як попадеться щось добре. А доброго треба пошукати, бо воно на вулиці не валяється. Инші кажуть: він дуже перебирає, молоденької шукає. А чого я шукаю молодої. А через те, що молоденька — вона ще не збалована, душа в неї чиста, як у ангола. З неї лекше зробити гарну жінку й добру господиню.
Федора. З молодого, кажуть, як із воску, що схочеш, те й виліпиш.
Пл. Гавр. Візьмеш, скажемо, удову; а в удови два норови — вже її учить пізно.
Голос за садом. Федоро, гу! (Бідкаючись). Це таке, що хоч біжи та шукай її. (Голосніше). Федоро, безвісти пішла-б ти. Чи ми тебе дождемося?
Федора (озирається, голосно). Та йду-йду. Чого там мордує вас. (Бере глек із водою). Ох, треба таки іти… А правду кажучи, то й не хотілось-би.
Пл. Гавр. Та куди ти підеш там. Дивись,
