Федора. Не хочеш? Та ти покуштуй, тоді побачиш. Ти ще зроду такого доброго не пробував. Їж, дурненький, та скажи спасибі Платонові Гавриловичу, що шанують.
Дорош. Якесь воно таке…
Федора (силою тиче йому в руку ложку). На, дурний, та їж швидче, а то може тобі ніколи й не доведеться його куштувать.
Дорош (з осторогою куштує). Ай добре-ж. (Смакує). А я думаю собі, чого то в панах добре жити, кажуть.
Пл. Гавр. (позирає на нього з-під лоба). Ти-б же, лобуряко, хоч-би з хлібом. (Десь гримить грім).
Голос за садом. Дороше, та чи ти будеш іти. Ми вже ось корови женемо. (Дорош, доївши варення, облизав пучки, утерся рукавом і весело, вистрибом подався вперед, але на бігу зразу лапнувся рукою за голову й спинився).
Дорош (повернувшись). Дядьку, оддайте. Дядечку, оддайте козирок, — я вже ніколи більше не буду. (Платон Гавр. та Федора сміються).
Пл. Гавр. Ага. Ти думав, що це тобі жарти? (Дорош плаче).
Федора (з осторогою). Оддайте вже йому, Платоне Гавриловичу, він більш не лазитиме в сад. Ти, Дороше, попрохай їх гарненько, то вони й оддадуть.
Пл. Гавр. Е — ні, цього нехай не дожидає. Це, як дати їм таку потачку, то вони мені із саду все з пеньками повиносять.
Дорош. Отже, їй-богу, більш не буду, дядечку.
Голос за садом. Дороше, чи тобі позакладало, чортула. Он твоя корова вже в Го-
