Пл. Гавр. (таємничо). То ото ти й віриш, що за нею справді дадуть що-небудь. Болячка там лежить на неї, а не тисяча. Ото тільки усього добра, що черевики з пряжками. А вдома — то там-же, аж пищать злидні.
Дорош. На нозі сап'ян рипить, а в борщі трясця кипить. Еге — дядьку?
Пл. Гавр. Одна тільки слава, що пани. (Несе посуд до куріня).
Федора. Ну, скажемо й так. А навіщо вам те придане. Аж у вас свого не мало. (Пл. Гавр. пішов у курінь).
Федора. А ти, Дороше, корови пасеш?
Дорош. Ухму.
Федора. Чиї?
Дорош. Рудого Кременя.
Федора. А що платить? Поденно чи в літо?
Дорош. До Покрови дев'ять карбованців і чоботи.
Федора. І того ніде взять. Хоч на одежину буде.
Дорош. Буде: он іще на весні взяли батько на одробіток мішок жита.
Федора (зітхає). Отакі наші заробітки.
Дорош. Та коли-б хоч харчували доладу. А то — м'якого хліба ніколи не бачу.
Федора. Знаю. Робила колись у нього. Не згірше цього. (Киває на курінь).
Дорош. Що скупі, що дурні, так аж чудно. (Сміється). Оце попрокидаються серед ночи та й заведуться гризтись. Він: „ти думаєш, не знаю, що ти од мене гроші ховаєш… Он ряба курка давно несеться, а крашанки де?“
Із куріня виходить Пл. Гавр., Дорош і Федора змовкають, ховаючи усмішки.
