Пл. Гавр. Сусіди допікають.
Федора. Сусіди допікають, мати гризуть. Та я на те не вважаю; од одного одгризешся, од другого одплачешся, часом перемовчиш, та й живеш якось.
Дорош (він помалу наблизився, прислухаючись до розмови). Життя — як собаці на перелазі… (Сказав і сам злякався, одскочив).
Пл. Гавр. (до Дороша). А ти таки честю не хочеш іти звідціля.
Дорош (скиглить). Оддайте…
Федора (розглядається біля куріня). Боже, скільки ви вже тих вареннів понаварювали, добра всякого надбали. Роскошуватиме хтось на готовенькому.
Пл. Гавр. (впоравшись біля варення, дає ложку Федорі). А на покуштуй, чи добре зварилося. (Федора бере ложку, присідає на ногах, починає ніби знехочу куштувати. Пл. Гавр. розмовляючи порається біля куріня, приховує дещо од дощу в курінь. Федора з ним погожується, слухає уважно, часом киває головою і зітхнувши, знову починає їсти варення). А я так думаю, Федоро, коли в тебе тільки одні пучки голі, то на який враг тобі женитися та старців плодити. Само голе, та візьме друге, та й нудять тоді світом увесь вік. Долю кляне, на людей нарікає. А чим та доля винувата, що воно само за себе не подбало. Кажуть усі, що я скупий. Я не скупий.
Голос за садом. Дороше, гов!
Дорош. Дядьку, оддайте козирок. (Плаче).
Пл. Гавр. (хапає палічку). Ой, ти мені допечеш сьогодні. Одійди од гріха. (Федора зітхає).
