Федора. Ну, а як Хівря довідається, — не боїтесь?
Пл. Гавр. Яка Хівря?
Федора. Кажу — Хівря. Пху! Горпина, хай вона вам скрутиться. Ота сліпа на одно око, що ходить до вас у кімнатах прибирать.
Пл. Гавр. Ну, а їй вже яке діло. (Мішає варення). Іди ось покуштуєш, чи гарно варення уварилось. Може що збрешеш веселеньке.
Федора. О! Може пошануєте?!
Пл. Гавр. І пошаную.
Федора. А шкода не буде? Може після того три дні плакати будете.
Пл. Гавр. Втрата не велика.
Федора. Гм… (осміхаються). Чи ви бачили таке. Сказати людям, то й не повірять. (Підходить до куріня й одразу одміняє мову. Говорить чемно, ввічливо). Добридень.
Пл. Гавр. Доброго здоров'я.
Федора. Боже поможи.
Пл. Гавр. Спасибі.
Федора. Коли-б оце справді бог дощику хоч трохи послав. А то вже так вам пече, так парить, що аж у голові туманіє.
Пл. Гавр. (дивиться на небо). А мені здається, що не буде. Отак погримить-погримить та й мине. Хіба може краєчком зачепить. (Десь за садом хлопці подають голос; співають).
Дорош. Оддайте. (На нього не звертають уваги).
Пл. Гавр. (знову порається біля варення). Ну, хвались, як же живеться. Дитинку оце бог прибрав, то світ тобі трохи повільнішав.
Федора (махнувши рукою). Вільніший він мені завжди був.
