Голоси:
— То принось-же й сюди.
— Та гляди, щоб у яру не вхопив тебе який дідько. А то тебе пошли, то хіба увечері побачиш.
Федора. Хай-но хто зачепить, то чи й радий буде.
Голоси:
— Федорі тепер вільно бігати.
— Поки друге набігає.
Федора. А чого-ж гаятись. Думаєте, як ото ви — гави ловите: хватай, Петре, поки тепле. Хліб у людей, дякувати богові, зародив гарний: годувати буде чим. (Сміх).
З другого боку, за садом, де сидить Дорош, ляскає батіг: „Куди тебе поперла марюка, — перегодя, — чого ти примостився там, Дороше?“. Дорош повертаєтея назад, підморгує.
Дорош (звертаючись.) Так не дасте? (Платон Гаврилович не одповідає). Ну, дайте груш. А то вкраду. Їй-бо, вкраду. Чуєте, дядьку, дайте!
Платон Гавр. (наспівуючи бере лозину, що лежить про запас, свариться). А цього не хочеш?
Дорош. Хіба вам жалко. У вас-же багацько. Дайте хоч одну. (Пл. Гавр. мовчить). А щоб-же вони погнили вам, коли ви такі скупі.
Пл. Гавр. Іди геть звідсіля, а то ти чогось заробиш у мене сьогодні. Іди, не обламуй мені тину. Чуєш!
Дорош. А груш дасте?
Пл. Гавр. А цього не хочеш? (Повернувшись кругом, хоче дати дулю).
Дорош (погрожуючи). Ану-ж ну. Ану дайте.
