Василино, завтра не буди мене рано. В церков, хай бог простить, не піду. Хоч раз на тиждень висплюся доладу.
Василина. Савко!
Савка (позіхаючи). Чого?
Василина. Та не дери рота, іди сядь сюди!
Савка. А як-же! Тут ось очей не роздеру ніяк, які вже там у ката посиденьки. (Люто позіхає).
Василина. Та хіба-ж уже і якої часинки не здолаєш посидіти? Та виспишся ще. (Сміється). А, леле!
Савка. От ти віри не ймеш, а я тобі правду кажу: оце упав-би на колючки, та зразу й заснув-би!
Голос за коном. Олено, Олено! Вийди мерщій, щось скажу-скажу-у!
Олена швидко зіскакує з місця, щось швидко шепоче матері на вухо…
Василина (голосно). Спитайся в батька!
Савка. А що там таке?
Василина (сміється). Та я вже не знаю, як і казати. Нашій дівці, бач, притьмом забажалося на колодку, так оце ждемо, щоб ти, старий, поблагословив дочку на дівування.
Савка (здивований). На колодку? Ось як піду я в хату та візьму батіг довгий, то так поблагословлю, що зразу де та й охота дінеться. Дурний якийсь вигадав ті гулі проти ночи! Спати! (Зразу щось пригадавши). О, бач, я був і забувся уже: тут ось така трапилась морока, що не знаю вже, яку й раду дамо їй!
Василина. Яка морока?
