Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 3 (1927).pdf/66

Максим. Це Марко. (Павза). Єй-же-єй, Марко! (Збиваються в гурт, слухають). Звідкіль-же це він?

Максим і Пріся стиха, лагідно розмовляють.

2.

Десь зовсім ріденько почали й зразу затихли: „Час додому!“ Мов крізь сон обізвалась клепачка і змовкла. (Павза).

Голос через вулицю, Христе? Христе? Ой леле, Христя вже пішла, а я ще сижу.

— Я зараз, зараз. (Всі слухають, сміються).

Пісня увірвалась, стало тихо. Стемніло, ходять химерні тіні.

Горпина. Як тихо стало… Мені аж страшно йти.

Кость. А дивіться, справді якось немов сумно стало… Оце саме, мабуть, всяка мара заворушилась.

Максим (лякає). Дивіться, дивіться — он щось з-під комори лізе…

Дівчата полохаються, збиваються до тісного гурту.

Горпина. Не лякайте, а то мені страшно додому йти.

Кость. Чуєте, щось немов скавучить? (Слухають. Хтось у гурті подає якісь звуки, полохаються).

Горпина. Щось хававка за коморою!

Настуня. А мені аж нічогісінько не страшно, ось зараз піду туди. (Іде бравуючи, із-за комор біжить справді злякана). Ой!.

Всі. Що таке, що?