йому скаже: твій бог — буде моїм богом, і твій народ — буде моїм народом.
Пріся (уперто). І піде. І скаже. Що-ж — проти серця не підеш.
Максим (гаряче). І що-ж за цяця — ваше серце і яка йому ціна тому серцеві!
(Підчас суперечки Кость намагається звести на мир, встряє часом у розмову, махає рукою, одходить і знов підступає: „Ось послухайте, що я вам скажу“, „я не розумію, за віщо ви загризлись“. Настя вдумано слухає. Горпина підтримує Прісю. Співають півні).
Кость. Ось годі! ось слухайте! Та слухайте-ж. (Сіпає за рукав Максима).
Максим (сердито). Що там таке? (Всі змовкають. Чути півнів).
Кость. Чуєте?
Максим (сердито). Тю на вас, навіжені! Одні не вспіють проспівать, другі починають.
Горпина. Їй-бо, я своєму завтра голову скручу.
Пріся. Ой, господи, хоч-би нас хто водою розлив — ніяк не розчепимось, мов заворожені. (Рішуче). Прощавайте.
Максим. Ну й уперта ви! (Сміються).
Пріся. З вас теж добра шпичка; умієте шпигнуть…
Максим. Ну, мир!
(Зразу чути самотній сильний голос):
Ой не світи, місяченьку,
Не світи нікому,
Тільки світи миленькому,
Як іде додому.
