Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 3 (1927).pdf/64

Цю сторінку схвалено

Максим. Поприїздимо усі додому, зберемо усю нашу родину, веселу та голосну: дядька Романа, Ігоря, діда Павлину, дядькову Марусю — вона співає добре, Тихона з сопілкою.

Пріся (дивиться на Івасика, робить рукою). Ану тихо: здається, задрімав.

Максим (тихо). Тихона з сопілкою…

Розмова зовсім стихає, на дві-три хвилини картину загортає темна завіса.
 

 
III.
 
ТРЕТІ ПІВНІ.
 
Де раніш сиділи, всі стоять. Іде гаряча суперечка.
 
1.

Максим. І не так було-б шкода, коли-б казало так чуже, а то живий жаль рве душу, що то-ж своє рідне!

Пріся. І чого ви хочете, щоб я думала по вашому, чого ви намагаєтесь запрягти мене неодмінно у свій віз.

Кость. Цьому кінця не буде, ось годі-бо.

Максим (до Прісі). Бога ради! Ідіть, куди хочете, робіть, що знаєте. Я тільки кажу, що жінка не має од природи національного почуття, немає національної душі… Вона з легкою душею може насміятися й покинути свій народ, вона може бути полячкою, єврейкою, німкенею, туркенею, росіянкою — в залежності од того, хто стане їй за мужа. І вона