Десь здаля починають заспівувать півні. Молодь коло комори розбилась на два гуртки: долі — Кость, Настуня і Горпина, на ґанку сидять Максим з Прісею. В останніх інтимна, тиха розмова. Місячно. Після півнів зразу було заворушились, дехто пробував устать і знову сідав. Чути десь знову регіт, пісню „Час додому час“, але слабіше, ніж перший раз. Заляскали сонно зо дві клепачки і зразу змовкли. Через вулицю перегукуються ті-ж дівчата.
— Христе?
Гов-гов?
Ти ще не пішла?
— Іду-іду! (Тріщить ліса).
Парубочий голос: Прощавай, Христе. (Маленька павза). Христе, Христе! Ось вернись на одну часинку. Одно тільки слово скажу.
— Я вже знаю, яке те одно слово. Ну, кажи, та швидче.
(Знову тріщить ліса).
Пріся і Максим встають, прощаються і знову говорять.
Кость. „Гарбуз“! (Раптом, хто сидів, із сміхом схоплюється). Ну, Прісю, підемо, чи може ще одних півнів досидимо?
Пріся (коротко). Зараз. (Потім знову щось доказує Максимові).
Горпина. Чого воно так швидко півні співають: тільки що одні співали, а ось уже й другі.
Кость. Не спиться чогось їм; нудно сидіть на сідалі, то, мабуть, вражі півні крадуть
