учитись, утоплюсь. Раз якось кликали бабу, щоб одшептала. Прийшла до нас тітка, сидять, розмовляють у сінях, а я в хаті слухаю: „здуріла дівчина, не знаю, що вже й робити з нею. Аж труситься за тими книжками, що вже не робили: і били, і лаяли, і в чулан запирали, нічого не помагає“ А тітка: „ото, сестро, чи не насміялась яка личина… То, мабуть, їй пороблено так, поведи до Морозихи, хай пошепче. Поведи, неодмінно поведи, а то переведеш дівчину“ Коли так другого дня дивлюсь у вікно: волочать мати стару Морозиху до хати, а я в задвіркові двері та на город, сховалась у коноплях. Ех… (Думає, схилившись на палицю). Копійки за увесь час не прислали, „хай як хоче, так і живе, коли свою взяла волю“. Бувало диких груш звариш у горщику та окраєць черствого хліба, тим і живеш по цілих днях. Думала, поки й жити буду, не забуду їм цього. А далі подумала, бог з ними… Все таки жалко стало. (Задумалась, далі кинулась). Ну, що-ж ви, здається, співати збирались?
Кость (осміхаючись, починає).
(Всі охоче з почуттям прилучаються до пісні).
Кость (рішуче). Любив тебе я дівчиною,
Любив тебе й молодицею…
