Максим. А ви чия будете, дівчино?
Настя. Це Нухимова нова наймичка з хуторів.
Максим (сідає коло неї). А як вас зовуть, дівчино? (Пріся затуляється щільніше). А яка в неї ручка біленька? (Пріся вириває руку). Е, та це чиясь дика. (Помітивши, що на їх всі звертають увагу). Ну, а ви чого всі витріщились на нас? Робіть своє діло, а ми по-простому поговоримо з дівчиною. (Горпина, одвівши Костя, щось питає в нього, показуючи очима на Прісю. Той одповідає). Чи у вас на хуторі в усіх такі ручки? Чого-ж ви мовчите? Ну, дай-же, хоч подивлюсь на вас, чого ви соромитесь? (Силою одгортає хустку, злякано підскакує). Ой, матінко!.. Пріся! (Дружній сміх).
Пріся. Так ви он який!.. А я думала, що ви тільки філософствувать умієте!
Тихон (хитає головою). Ех… (Махнув рукою й пішов).
Кость. Ну і як ото воно, як обнімаєш святу черницю?
Максим. Злякався, аж руки похололи! (Радісно). Звідкіль ви тут узялися, Прісю? Прямо собі не вірю. Може це сниться?
Пріся. О, завели вже. Шкода тільки, що слухати ніколи. Ну, добре, що я таки вас дождалася, хотіла вже йти не попрощавшись.
Максим, Як-то — оце вже хочете йти?
