скучила вже за вами! Де-ж це ви барились так довго?
Максим. Дивіться-дивіться, як розгулялась наша Груня! Розчервонілась, як півонія. Що це з вами?
Горпина. Це-ж я з радощів, що вас дождалась. Хіба-ж ви не знали, що я вас так люблю, так люблю, що як побачу…
Максим. Ви-ж моє щастя золотеє. (Цілує).
Горпина (зразу замовкла, вирвалась). Максиме Сильвестровичу, як вам не сором.
Максим. Грушо, ви не образились? Не сердіться, я й сам не знаю, як воно сталося.
Горпина. Як я сердиться не вмію, то всяке обнімає мене, всяке цілує, хоче насміятись надо мною. (Затуляє очі хусткою). Немов уже справді я така…
Всі (розважають). Бог з Вами, Груню, що ви вигадали? Ніхто не думав вас ображать. Так вийшло.
Максим. Ну, годі, Груню! Я більш не буду! Вибачте на цей раз. Ну, вашу руку!
Груня (зітхає, потім махнула рукою). Е, та бог з вами… (Зразу повеселівши).
Колихала мене мама,
Та й казала: люлі,
Як виростеш, моя доню,
Давай хлопцям дулі.
(Загальний сміх).
Максим. Як воно так вийшло, сам не знаю…
Тихон. Що ти вдієш з такою дівчиною.
(Тимчасом Максим помічає Прісю, підходить до неї. Пріся затуляється хусткою).
