Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 3 (1927).pdf/39

Цю сторінку схвалено

Максимові, що хоч ми й гризлись завжди з ним, проте я дуже жалію, що не попрощались. Ішла сюди з тією думкою, щоб на прощання…

Голос в саду: Горпино! Хто там з тобою?

 Нікого нема!

— Брешеш. Брешеш, собача дочко! Отож який босяк побіг од тебе! В хату зараз, в хату! З городу моду привезла?

— Та цитьте, іду! Розкрили вершу, як ворота. Це не мати, а… Дихать не дає.

Пріся. Це хто у вас?

Настя. Модистка. З города приїхала до мачухи.

Пріся. Видно, що мачуха.

Настя. Із світу зжила-б… Земля й хата, бачте, на дочку записана.

Пріся. Зажди, я либонь бачила її: у неї ще така розкішна, золота коса.

Настя. Отож вона і є.

Пріся. Ну й коса-ж! Навіть не віриться, що то справдішня.

Настя. Е, ні — її! (Зітхає, думає). Хто-ж це до неї забрався? О!

(Через лісу тихо, крадькома перелазить Кость).
7.
Дівчата прищулились, приглядаються. Кость крадеться до комори.

Настя (голосно). Хто тут?

Кость (приглядається, тихо). Це Настуня? Ну, знаєте, і попав-би я був… (Загледівши Прісю, змовкає, поривається тікать. Дівчата сміються). Це