Дід (до Мишки). А ти чого, Мишко, надувся? Чув, що ото читали?
Мишко. Як самі читають, а мені не дають…
Михайло. То ти спершу-ж піди в школу та читать научись.
Мишка. Еге, я вмію.
Федь. А дайте йому Кобзаря, хай почитає…
Школярі. Ану-ну! Почитай, Мишко! (Садовлять його за стіл, дають йому в руки книжку).
Федь. Не так, Мишко, ось як треба держать книжку. (Повертає йому в руках книжку. Хтось із дівчат дістає дідову шапку, надіває йому на голову, як на портреті у Шевченка).
Санько. Ну, тепер читай, Мишко!
Мишко (водить пучкою по книжці, сам дивиться на слухачів, читає).
Думи мої, думоньки,
Лихо мені з вами.
Всі (сміються). Ну-ну, ще, Мишко!
Надія (увіходить з килимом). Оце-ж даю вам, діти, — дивіться: чистий, цілий, щоб таким-же і назад мені його принесли.
Школярі. Не бійтесь, тітко, ми будемо берегти його, як свого ока. (Розглядають).
Андрій. Я беру його на свої руки. (Обережненько бере килим під пахву).
Школярі (до господарів). Тепер прощавайте, та приходьте до нас завтра в школу на свято.
