Ївга. Оце-ж того самого.
Тимчасом школярі проходять далі в хату. Андрій починає нишпорить по хаті, до всього придивляючись. Федь грається з Мишком. Явдоха то одного, то другого спиняє.
Михайло. То що-ж у вас там буде на тому святі?
Школярі (радісно). Гарно-гарно буде. Будуть співати, вірші казати, інсценіровки показувати…
Михайло. Хто-ж це все буде робити?
Школярі. Ми! Ми! Андрій, Федь, Оля, я… І я… Приходьте завтра.
Ївга (щось нишком каже маленькій Наталці, далі до хазяїв). Хай ось вам Наталочка прокаже зараз один вірш. Добре?
Михайло. Хіба-ж вона, така мала, та й уміє?
Школярі. Е, ще й гарно.
Михайло. Ану-ну, скажи, батькова дочко! Послухаємо. (Наталка виходить уперед, одкашлюється).
Школярі. Тихо! Тихо! (Всі стають кругом Наталки).
Наталка (декламує вірш Шевченків):
Школярі (після деклямації плещуть у долоні): Гарно! Гарно!
Варка. Я чула, колись у Митренка читали — цілу ніч слухали. Казали, ніби він із мужиків…
Андрій. Кріпак! Він жив за панщини, тоді, як ото собак на людей міняли…
Школярі. Хай ось Оля про його розкаже!.. — Розкажи, Олю, розкажи!
