Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 3 (1927).pdf/290

їсти не хапайся, лишнього не говори… Та тебе вже нам не вчити…

Зінька надіває Василькові з червоною квіткою шапку.

Батько. Бач, ще й квітка на шапці! Ну, тепер дайте йому хліб під пахву… та й рушимо.

Мати дає Василькові хліб.

Петро. Удержиш? А то може я піднесу.

Василько (гребе хліб обома руками). Я сам! Я сам!..

Батько (оглядає Василька). Чим не молодий!

Петро, не втерпівши, починає сміятись.

Батько (дає йому знак, щоб не сміявся. До Василька). Ну, так. Усе добре. Тільки треба тобі, Василю, ще сказати дещо. Чи будеш-же ти тепер за мене ходити в громаду на збори?

Василько. Буду.

Батько. А податки будеш платити?

Василько. Як дасте грошей, то й заплачу.

Батько. От тобі й маєш! Ти-ж будеш у нас хазяїн. Будеш робити, то й гроші будуть.

Василько (непевно). Е-ге…

Батько. Будеш орати, сіяти, косити…

Василько. О, косить?.. Я-ж іще й коси не потягну.

Всі сміються.

Мати. Коси не потягну! Оце так молодий!

Зінька. Оце так хазяїн!

Петро. А ще женитись хоче!

Батько. Так, так, Васильку, — будеш тепер усе робити, всьому порядок давати, годувати