— Прощавай. Та тільки… Ось вернись на часинку, я маю щось сказати.
— Ой, будуть дома сварити… Ну, кажи, та швидче. (Знову тріщать ліса).
Голос дівчини через вулицю. Христе!
— Гов!
— Ти ще не йдеш?
— Зараз підемо.
Знову все стихає. З комори виходить Максим, потягається, далі йде кудись в глибінь, несе рядно, кобеняк, подушку, лагодить в коморі постіль. Коло Тихона з'являється Палажка.
Палажка (товста, нечепурна, заспана молодиця). І за чим тільки дивиться теє начальство, що воно не спиняє отих бездільників, отих босяків. Як почнуть, тільки смеркне, співи та хіхоньки, то й до світа не заціпить їм. Родителі з останнього витрачаються та учать їх, щоб із них люди вийшли, а од них користи чорт-ма і в заводі. Гармидер здіймать та не давать людям спати — отого вони вміють.
Тихон. І чим вони тобі шкодять?
Палажка. Чим шкодять! Супокою немає од них, лякають!.. Тільки роздрімаєшся, закричать, загалдикають, то й схопишся як опечений, аж серце заб'ється. Аж тіло на тобі затруситься.
Тихон. А на мене, то я-б іще платив-би їм, що не сплять ночами та село стережуть. Бо мені, як не чути їх гомону, то аж сумно в хаті стає.
