чуйте! хоч хату рознесіть — і на поріг не ступлю! Тьху!
Панас. Пішла?
Одарка. Пішла й не озирається.
Відразу в хаті здіймається гамір, так ніби вирвався він із зачиненої якої скрині. Діти починають стрибать, танцювать, бігати по лавках: одно співає, друге сміється, те в заслонку вистукує. Дитина крутиться раком по хаті.
Катря (починає впиняти). Ось слухайте сюди, я щось скажу! Та не бігайте, а то ви мені знову в хаті барліг зробите! Слухайте, що я буду казати! Чуєте? Та слухайте-ж! Коли гуляти, то гуляти доладу! (Кричить). Та слухайте-ж мене!..
Ніби ніхто й не чує — Катря опускає руки й починає плакати.
Марина. Чого ти, Катрусю?
Катря. Ой що його робити, — це мабуть діти подуріли!
Марина (сміється). Та ні, Катре, — це вони так раді, що баби позбулися. (До дітей кричить). Ей, чортенята! — Слухайте-ж, що ось буде Катря казати!
Діти зразу, як одно, спиняються: те на одній нозі, друге — з піднятими руками.
Катря (витираючи сльози). Я кажу: давайте станемо в кружок та й будемо гарненько метелиці танцювати!
Діти знову, як по команді, починають стрибати вже ритмічно: „Метелиця! Метелиця!..“
