Катря. Ідіть, становіться!
Діти весело становляться коло печи всі вряд на коліна, вхопивши в руки хто лопату, хто рогач, а хто віник. Тамо-ж починають стиха змагатися, однімаючи одне в одного кочерги.
Хорошунка. Стій рівно! (Діти затихають, стоять вирівнявшись як москалі, баба Хорошунка сідає втомлена). Ох… Отак-же і будете стояти в мене до самого вечора, аж поки з поля не повертаються люди! (Далі починає вичитувати). Де воно так видано, де воно так заведено, щоб отаке заводили діти! А гріх, а сором! Та коли-б же ви були добрі в батьків діти…
Степанко тимчасом добрався до машкари, роздивлявся на неї, розгортав, далі надів собі на лице, підійшов збоку до Хорошунки та товстим голосом.
Степанко. Бабо, бабо! — А гу!..
Хорошунка (зиркнувши на нього, знову полохається з несподіванки). Ой!… Хай ти… скисни, вражий вилупок!
Діти втримуються, кидають рогачі, заходяться од реготу.
Хорошунка. Та що це з вами, вражого заводу діти? Показилися — чи що? Та я як візьмусь за вас. (Заміряється палкою).
Хорошунка (б'є об поли руками). Жила й не бачила такої пустині! (Сердито). Тьху на таких дітей! Та коли так, то нехай-же вам чорт! Піду, хоч голови тут собі поскру-
