Панас (здіймаючи машкару). Ку-ку!
Хорошунка (здивовано). Дивись, справді Панас! Ах ти-ж…
Баба підіймає палицю, хоче вдарити Панаса. Панас знову — машкару на голову. У баби ціпок із рук падає. Затуляючись рукою, вона кричить.
Хорошунка. Покинь! Покинь оте ка-зна-що! Покинь — тобі кажу!
Катря. Та ви не бійтеся, бабусю, це тільки такий папер обмальований — дивіться!
Хорошунка. І дивитися не хочу! Кинь його — хай воно стеряється!
Катря зімняла машкару і кинула додолу. Баба, тільки одним оком позираючи на машкару, одпихає її до порога палицею.
Хорошунка. Отуди її! Отуди її к лихій годині!
Хорошунка. Ох… (Одпочивши). Так, любі дітки, з кого-ж це ви смієтеся? — Оце на те мене настановили над вами, щоб ви з мене сміялися?
Катря (впиняє всіх). Годі, ну, та годі вже!
Хорошунка. Оце ви такі розумні! Оце ви такі слухняні! Оце ви таких батьків діти? Та я вас!.. (Стукає палицею об лавку). Ну, бери рогачі в руки та становися мені на коліна! Всі до одного становись! Чуєте?
