Катря (зразу, як не плаче). Бабусю! — Не треба! Не треба! Ми-ж не пустуємо! Не тре-ба!
Всі діти на лаві, тільки почули про казку, скривилися, почали хитати головою і як одно заскиглили, не розтуляючи рота: „Ммм… мм… м…“
Хорошунка. Як то не треба? Що це за своя воля така! Коли я кажу — треба слухати! (Приглядається до дітей, дивується). Та чого це вони посхилялися? (Сердито). Чого-ж мовчите? (До Катрі). Плачуть чого, чи що?
Із-за комина висувається Панасова голова в машкарі. Панас починає швидко кахкати по качиному.
Панас. Кках — кках! Кках!
Хорошунка (зиркнувши вгору). Ох мені лишенько! Що воно таке?
Машкара ховається, діти, щоб не сміятися, починають густи: „Мм… м…“ Панас зіскакує з печи і починає бігати по хаті знову кахкаючи: „Кках! Кках! Кках!“
Хорошунка (лякається). Ой, боже мій! Ой, рятуйте-ж мене, діточки, рятуйте!
Катря (заклопотано). Не бійтеся, бабусю, не бійтеся! Це Панас!
Хорошунка. Який Панас? Який Панас?
Катря. Наш Панас. (До Панаса) Панасе — годі! Що це ти вигадав! Годі, а то татові розкажу!
Хорошунка. Кажи, шибенику, кажи, розбияко, — ти Панас, чи ні?
