Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 3 (1927).pdf/274

Цю сторінку схвалено

швидче! Лізь, бісова німтура, а то мара з'їсть!…

Степанко крутить головою — не хоче.

Петро. Ну, зажди, вилізу, то я тобі дам!

Посварившись на хлопчика, він ховається під піччю.

 
XIII.

Степанко, озирнувшись навкруги з-під лоба, підводить голову, надувається і починає виразно з протягом говорити.

Степанко. А я мару — палкою! палкою!..

Тимчасом у сінях здіймається гомін, сміх, вигуки: „Держи! Держи його, Катре, а то втіче! В хату! В хату тягнімо його, дівчата!“

 
XIV.

Дівчата (із сміхом та з гомоном втягають під руки в хату Панаса в машкарі. В хаті Панас зриває з себе машкару; його випускають. Він сідає на лавці й витирає на лиці піт. Дівчата розглядають машкару, вигукуючи): Ой, яке погане! — Яке страшне! — Яке кумедне!

Панас. Ху, впарився! (Побачивши Степанка). О, ти вже тута, Степанко? (Сміється). Що, дуже налякалися? (До всіх). Комедія була з ними! (Сміється). Отой Петро, оте дурне лепетро, козина головка, не боїться, ні собаки ні сірого вовка, та гуляв із дитиною на майдані. Дитина сидить у візочку, а він на моріжку, у кукол собі гуляє. Як-же тільки зазирив мене — як не схопиться, та за візок, та як дремене! Візок перекинувся, дитина випала в пісок, а він не чує — тарганить візок, кілько є духу…