Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 3 (1927).pdf/273

Цю сторінку схвалено

Марина переждала ще якусь хвилинку і починає розказувати казку, тихо таємниче.

Петро (перебиваючи казку). Стійте! Ніби щось на горищі стукає!

Казка переривається — всі прислухаються. На горищі справді чути гуркіт.

Петро. Побий мене золотий хрест — стукає! (Крізь плач нашвидку він затягує молитви). Оо-че-на-аш… же еси… на не-бе-си-и… (До дитини). Хрестися, Степанку, хрестися!

Катря (дивується). І як воно затесалося на горище — я-ж і двері заперла!

Одарка раптово — з полу і пішла, випліскуючи в долоні, кружитись по хаті.

Петро (крізь плач до неї). Сядь! Ся-ядь, я тобі кажу!

Одарка (пританцьовує).

Ой, мара, мара,
Марочко ти моя,
Червоная ягідко
Ти моя…

(Далі раптово хапає здоровенне поліно). Ану, дівчата, ходім!

Дівчата з гамором біжать за нею.

Петро. Не ходіть! Не йдіть! Дурні! Сидіть у хаті!

 
XII.

Тільки дівчата вибігли з хати, Петро зіскакує з полу і лізе під піч. Вистромивши з-під печи голову, він стиха гукає на Степанка.

Петро. Лізь сюди, Степанку! Чуєш? Лізь