Марина переждала ще якусь хвилинку і починає розказувати казку, тихо таємниче.
Петро (перебиваючи казку). Стійте! Ніби щось на горищі стукає!
Казка переривається — всі прислухаються. На горищі справді чути гуркіт.
Петро. Побий мене золотий хрест — стукає! (Крізь плач нашвидку він затягує молитви). Оо-че-на-аш… же еси… на не-бе-си-и… (До дитини). Хрестися, Степанку, хрестися!
Катря (дивується). І як воно затесалося на горище — я-ж і двері заперла!
Одарка раптово — з полу і пішла, випліскуючи в долоні, кружитись по хаті.
Петро (крізь плач до неї). Сядь! Ся-ядь, я тобі кажу!
Одарка (пританцьовує).
Ой, мара, мара,
Марочко ти моя,
Червоная ягідко
Ти моя…
(Далі раптово хапає здоровенне поліно). Ану, дівчата, ходім!
Петро. Не ходіть! Не йдіть! Дурні! Сидіть у хаті!
Тільки дівчата вибігли з хати, Петро зіскакує з полу і лізе під піч. Вистромивши з-під печи голову, він стиха гукає на Степанка.
Петро. Лізь сюди, Степанку! Чуєш? Лізь
