Хорошунка (стукає у вікно). А чого ви бігаєте по хаті? Чому не посідаєте тихо? Он, кажуть, мара по кутку бігає! Посідайте мені зараз, та й не писніть!
Петро (крізь плач). А що? бач? — Давайте посідаємо тихенько та будемо молитов співати!
Катря. Справді, давайте посідаємо та й будемо хороше гуляти. (Наводить у хаті порядок).
Марина. Знаєте що, дівчаточка! Ось послухайте сюди: давайте позатуляємо вікна та й будемо казок казати! Я знаю однієї гарної-гарної. Ось давайте!..
Всі. Казок! Казок!
Марина. Бачте, як хороше! А тепер давайте ще поодягаємось у всячину та й посідаємо на полу вряд.
Петро. Та й на що оце витівати?
Марина. Е, ти там щось знаєш: годиться так!
Діти тихо, але швидко метнулися по хаті, як тіні хапають, що кому подобається, химерно одягаються: одно закутується в хустку, друге — в рядно, те — в кожух вовною наверх; що попало надівають на голову; далі всі вряд посідали на полу, по-турецьки підібрали під себе ноги.
Марина (суворо). Тепер не гомоніть-же й не ворушіться! Хто там кашляє? — Тихше! (Всі сидять нерухомі, як статуї). Отак-же й сидіть.
