Одарка. Таке діється, діється! Ой! (Одарка не встоїть спокійно на місці, крутиться, крутиться, підстрибує, плеще в долоні).
Катря. Ну, та кажи-ж уже, що таке?
Одарка (пригинається ближче до Катрі, радісно). Мара бігає по кутку!
Катря (здивовано). Мара? Яка?
Одарка. Оце тільки що… тільки що бачила… таке чорненьке… як ягнятко… Таке страшне та таке смішне… головою тільки: трусь! трусь! Та все круть-верть… круть-верть… Ой! (Підстрибує).
Катря. Та ти не вертись по хаті та розкажи доладу, коли, де ти бачила ту мару? яка вона?
Одарка. Оце-ж тільки що, тільки що! Гуляємо ми в Гарковенка в хаті… ох, задихалась… я, Пріська та Горпина… Пріська та Горпина… (Роздивляючись у хаті, Одарка умовкла і раптово починає про инше).
Одарка. Ой, як-же в тебе ловкісінько в хаті!
Катря. Та ти-б уже про одно що-небудь говорила, а то хочеш про все разом.
Одарка. Мені аж танцювати захотілося, аж самі ноги ніби задримбали. (Лагідно до Катрі). Зажди, Катрусю, я трішечки потанцюю в тебе!
Одарка береться в боки починає танцювати. Катря дивиться на неї, сміється, Одарка спиняється.
Катря. Ну, вже витанцювалась?
Одарка (сідає на лаві і починає розповідати вже спокійно). Сидимо ото, кажу, ми у Гарковенка в хаті: Пріська, Горпина і я. Сидимо, вишиваємо. Коли це щось як затарабанить у на-
