Одарка (вбігає швидко в хату — весела, задихана, підстрибує й приспівує: „Ой чуки чук!“). Чи ти чула, Катре…
Далі роздивляється в хаті, побачивши бабу Хорошунку, замовкає. Хорошунка, почувши голос, із несподіванки похлинулась, починає кашляти. Де далі — все дужче й дужче.
Одарка. Що це з нею?
Хорошунка. Кахи-кахи-ахи-хи-хи… Такий оце мене… кахи-кхи-хи… проклятущий… ахи-ахи-кхи-кхи… собачий… кахи… кхи… напав кашель, як грудей не розірве. Кахи-кхи-кхи-кхи…
Кашляючи баба швидко пішла з хати. Одарка здивовано знизує плечима.
Катря. О, Одарка в хаті! А де-ж це баба Хорошунка?
Одарка. Пішла. Тільки я увійшла в хату, вона як закашлялась, як закашлялась, та так і пішла, кашляючи.
Катря (розгадує). Що-ж це таке з нею трапилося?
Одарка (швидко перебиває її, зразу повеселівши). Та кат з нею! (Пританцьовує). Ой, чук…
Катря. Чого ти?
Одарка (спиняється) Ой, що я тобі скажу! — Знаєш, що в нас на кутку діється?
Катря. Ну, що таке?
