Катря. Зараз, бабусю. Я доливати не буду — за одну чарочку тато не будуть гніватись. (Катря домела хату, взяла пляшку й чарку, частує Хорошунку). Милости прошу вашої!
Хорошунка (випила й утерлась). Спасибі тобі, дочко!
Катря. На здоров'ячко! (Далі заткнула корком пляшку і поставила на своє місце).
Хорошунка (жалує Катрю по голові). Розумненька… любенька… (Помовчавши, вона ковтає слину і знову позирає на судник). А де брали горілочку?
Катря (знову мете хату). Вчора батько на ярмарку були.
Хорошунка. А горілочка добра. (Відразу перестає говорити й починає стогнать. Подивилась разів зо два скривившись на судник, далі, ніби щось згадавши, швидко питає Катрю). Чи то пак не ваше порося ходило по майдані?
Катря (затурбовано). Наше, а хіба що?
Хорошунка. Та побіжи-ж, дочко, да зажени його у двір. А то воно забіжить тобі безвісти!
Катря (спокійно всміхнулась). Ні, бабусю, воно не забіжить!
Хорошунка. А ти як знаєш, що не забіжить? — Не лінуйся, дочко! — Зажени, зажени! Грішка лінуватися.
Катря. Та мені байдуже, я й зажену, тільки воно завжди у нас там пасеться.
Тільки Катря з хати Хорошунка швиденько до судника, хапає за пляшку, наливає одну чарку, другу, п'є аж похлинається.
