Катря. Тепер-же, бабусю, день божий, — чого воно тая нечисть буде ходити!
Хорошунка. О, ти — дуже розумна! День божий… Що як день? У жнива воно і вдень ходить. Коли всі люди дома, — воно ховається, а як всі великі підуть у поле, а малі зостануться самі, то вони всі й повилазять на світ, і хвостища попіднімають.
Катря. А кажуть-же, бабусю, що всього того немає.
Хорошунка. Бач, яка стала зарічена! Де це — чи не в школі набралася такого розуму? Дуже вже тебе перехвалили, дочко! (Сердито розглядає в хаті). Розумна-розумна, а в хаті до ладу не вмієш прибрати. Всі квітки позволікала нащось на стіл, поналіплювала якихось папірців… Хто тебе вчив так прибирати?
Катря. Я знаю, я знаю як треба! — Це я тільки так… Я поприбираю після обіду вдруге.
Хорошунка (роздивляється далі). О, бач, як повиставляла миски та ложки, як на ярмарку! (Розглядаючи хату, баба побачила щось на суднику, зітхнула й скривилась і говорить лагідніше). А ото, дочко, не горілочка часом у вас у пляшці на суднику?
Катря. Горілка. Та батько косарям до вечері принесли.
Хорошунка (починає стогнати). Ох… Так мені чогось недобре, підпирає щось під груди! — Націди мені, доню, чарочку, вона мені од грудей дуже-дуже помагає. Націди, серденько… (Прихилилась, тихше). А щоб не позначилось, то діллєш водичкою. Трохи водички не пошкодить.
